Понеділок, Липень 13th, 2015

Повість «Кайдашева сім’я» написана нашим земляком Іваном Нечуєм-Левицьким понад сто років тому. Але чи знайдуться і сьогодні байдужі до родинних пристрастей, що раз по раз вибухають у боротьбі за сімейне верховенство між свекрухою та невісткою? Та ще коли одна варта другої, замість сподіваного спочинку мати змушена всьому дати лад. От і гуде хата, як вулик щоденними сварками: грюкають двері, дзвенять шибки, верещать жінки, сердито покрикують старий батько, пробують не-окріплі баси неслухняні сини. І ось уже колись привітна чепурна хата клекоче як перед виверженням Везувію, і вже покрівля здіймається від того жару який щедро сиплять один одному Кайдаші за пазуху — за переварений борщ, за недостигле тісто, за неметені сіни, за поламане мотовило, биті горшки та чужі яйця. А ще коли поруч такі сусідки, як баба Параска та баба Палажка! (…І підгледять, і підбрешуть, і рознесуть…).

І вже витікає гаряча лава сімейного розбрату на вулицю, і немає спокою ні сусідам, ні громаді, ні батюшці, бо вже ділять і город, і хату, і навпіл стару грушу, і худобу, і котів… І ось вже йдуть сім’я на сім’ю, рід на рід, куток на куток, Кайдаші на Балашів, Балаші на Довбишів; з рогачами, кочергами, ві­никами, праниками, граблями й горшками… І вже шматують коси, тріщать по­тилиці, вибили око матері… Зупинилися… Оглянулись. А життя пройшло і долі катма.

Ой ви слуги молодії

Беріть коні воронії,

Доганяйте, повертайте

Літа молодії.

— Не вернемось, кажуть,    не вернемось… забули й до кого… Отак-то!

Живуть і тепер у нашім краї нащадки Кайдашів, шанують свого земляка-письменника, твори якого ввійшли в світову класику, щиро посміються над необачністю своїх прадідів — Ми не такі! А чи й справді не такі? А як у вас, люди добрі?

В центрі вистави — класичний сюжет: до дівчини Уляни засилає сватів синок сільського багатія Кандзюби Стецько. Але ж Уляна любить кріпака Олексія. Та й той нелюб Стецько, хоч і багатий, а дурний та ледачий…

Українське весілля, нагадаємо, починається зі сватання, на якому дівчина або подає рушники (на знак згоди), або, навпаки, підносить нареченому гарбуза.

«Сватання на Гончарівці» за однойменною комедією українського класика Г.Квітки-Основ’яненка є своєрідною антологією національної музики. Комедія, помножена на українську музику і пісню, фантазії на тему народних вечорниць — такі жанрові особливості постановки.